в означеннях
Тлумачення, значення слова «махати»:

МАХАТИ, аю, аєш, недок., МАХНУТИ, ну, неш, док.

1. Робити рухи, помахи чимось у повітрі. Дивлюсь я раз: попід горою Біліє лан, як полотно; Якийсь дідок маха рукою І сипле чорнеє зерно (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 199); Зразу за кладовищем, на вигоні край слободи, махали крилами вітряки (Андрій Головко, II, 1957, 18); Вгада орел, що й день і ніч Горлиці воркують, — Махне крилом, уб'є обох, Уб'є — і не вчують (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 64); — Бач, туман який! — замість відповіді махнув перед себе батіжком Кізка (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 41);
//  перев. недок. Помахом руки, предмета давати комусь знак наблизитися до себе, виконати певну дію тощо. Мотря очима шукала Василя. Насилу за народом вона побачила його і.. давай махати рукою (Панас Мирний, IV, 1955, 185); Там на воротях стояла його дівчина, він махав їй шапкою, все прощався (Леся Українка, III, 1952, 567); Дорош махнув рукою бійцям, вони відкрили борт машини і почали там щось робити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 376).
Махати (махнути) рукою: а) помахом руки виражати зневіру, безнадійність. Скінчивши своє діло, піп звернувся до Замфіра: — Що ж ви нічого не робите слабій? Замфір махнув рукою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 229); Було сьогодні про що говорити. За землю знов тепер жвавіше, сміливіше і хто навіть учора махав безнадійно рукою, тепер гарячився (Андрій Головко, II, 1957, 134); б) (на кого — що) відмовлятися від когось, чогось. Легкодухість опанувала зразу якась безсоромна, неймовірна: махнув би рукою на клас, на школярів, на все... (Степан Васильченко, II, 1959, 89); в) (на кого — що і без додатка, перев. док.) стати байдужим до когось, чогось; примиритися з чимось. Мартинюк.. на нараду не пішов. На нього махнули рукою (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 35); [Прокіп:] Мене, Степане, стільки в житті ображали, що я давно махнув рукою... (Олександр Корнійчук, II, 1955, 89); Махати язиком — базікати. Як собака з утіхи відчуває непереможну потребу махати хвостом, так він відчував потребу махати язиком (Лесь Мартович, Тв., 1954, 439).

2. розм., фам. Іти, їхати, бігти, вирушати в певному напрямку. Видно й хати, та далеко махати (Номис, 1864, № 11423); [Феноген:] Бунт! Гей, Харитон, махай за Ліхтаренком! (Карпенко-Карий, II, 1960, 327); А може, я.., грошики взявши, махну на Рів'єру (Володимир Самійленко, I, 1958, 223); На правому березі з вечірнього туману раптом вискочив роз'їзд і, недовго міркуючи, махнув просто через лід, на ополонки (Яків Качура, Вибр., 1953, 117);
//  Швидко крутитися, рухатися. Без волів і без коняки Колеса [в поїзді] махають, Бо не хто ж — самі чортяки Ридван попихають! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 155).

3. тільки док., перен., розм., рідко. Те саме, що черкнути. [Храпко:] Дай, думаю, махну замісто [замість] Храпка — Печариця! І махнув! Та ще так розмахнувся, — і сам не пізнав би, чи я писав, чи хто другий (Панас Мирний, IV, 1955, 203).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 654.

Коментарі (0)