МАЛО, присл.
1. У невеликій кількості; небагато.
Хто багато говорить, той мало творить (Номис,
1864, № 12880); [З лівого боку:] Довго
балакав, та мало сказав!.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 88);
// У
незначній мірі. Стародавній фонтан постраждав мало, але
він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим
горем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 403); Вечоріло, і пожежі над
містом, мало помітні вдень, тепер наче розбухали
(Олесь Гончар, III, 1959, 242);
// рідко. Недовго, нетривалий
час. Пішов би я в Україну.. Там би я спочив хоч мало
(Тарас Шевченко, II, 1953, 67); Ми таки мало стояли в Неаполі
(Леся Українка, V, 1956, 413);
// Рідко, не часто. Далеко,
бачте, живу.. От через це я й мало бував в театрі
(Панас Мирний, V, 1955, 419); Останні роки, правда, мало
бував дома (Андрій Головко, II, 1957, 415);
// у знач. неознач.
кільк. числ. Невелика кількість кого-, чого-небудь.
— О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі
сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!
(Марко Вовчок, I, 1955, 55); Хіба мало ходить на заробітки
таких, як Данько? (Олесь Гончар, I, 1959, 5);
// у знач.
присудк. сл. Пани [бессарабські] з великою охотою
приймали на свої землі українських втікачів, бо в їх
[них] було землі багацько, а людей мало (Нечуй-Левицький, II,
1956, 219).
♦ Мало де — у небагатьох місцях; Мало коли —
не часто, зрідка. — А ти на музики не ходиш? — Мало
коли (Леся Українка, III, 1952, 652); Мало хто (кого, кому
і т. ін.) — нечисленні, небагато (нечисленних,
небагатьох і т. ін.). Він боявсь лазарета, як пекла, бо з того
лазарета мало хто вертався до казарм (Нечуй-Левицький, II,
1956, 211); Мало кому спалося в цю ніч (Олесь Гончар, III,
1959, 407); Мало що (чого, чому і т. ін.): а) не зовсім,
майже не. Вибачай мені, що я так довго не писав до
тебе, бо я тут мало що й винен (Степан Руданський, Тв., 1959,
607); Одягнені однаково, однакових років, вони
напочатку мало чим відрізнялися один від одного (Іван Сенченко,
Опов., 1959, 5); б) усяке, різне, багато чого. Ет,
дурниці! Мало що люди плещуть! Замфір махнув рукою
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 192); Мало який (якого, якому і т. ін.) —
нечисленні, небагато (нечисленних, небагатьох
і т. ін.). Мало на яких [листах] була визначена дата,
але Настя знала добре, коли був писаний кожний з
тих листів (Леся Українка, III, 1952, 585); Не мало: а)
багато (про кількість чогось). Вона любила пишне луді не
[одяг], і не мало десь піде грошей на шовкові хустки
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 332); б) сильно, дуже (про ступінь
вияву якоїсь дії). Поки у чорній Івась сидів,
розбираючи своє горе, Горпини серце не мало переболіло та
перемучилося (Панас Мирний, I, 1954, 276); в) удосталь, досить.
Часу не мало було — ціле літо і осінь, — щоб
перекласти тую решту віршів (Леся Українка, V, 1956, 19).
2. Недостатньо, менше, ніж треба. [Любов:]
Ти мало любиш, ти мусиш, мусиш... умерти і я мушу
тебе любити, бо я твоя, твоя! (Леся Українка, II, 1951, 93);
// у знач. присудк. сл., чого та з інфін. Голова велика, а
розуму мало (Номис, 1864, № 6353); [Матушка
гуменя:] Мало, сестри, бога просити та молити.
Треба і нам братам нашим на помочі стати (Панас Мирний,
V, 1955, 75);
// Означає недостатню інтенсивність
ознаки, вираженої прикметником. Вулиця мало цікава
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 348); Згорбившись у сідлі,
поринувши думками в написане, він [майор] був мало схожий в цей
момент на суворого.. командира (Олесь Гончар, III, 1959, 426).
♦ І горя мало див. горе; Мало [що] не... — трохи
не..., майже... [Сидір:] Та чи ви знаєте, що Параска
провідала якось, що ви сватаєтесь, там репетує —
мало не вискочила на хату! (Карпенко-Карий, I, 1960, 39);
Мало не вся слобода вигоріла (Данило Мордовець, I, 1958, 42);
Великий шум, зелений шум! Під його подихом стогне
могутній Діл, гнуться мало що не до землі стрункі, білі
берези (Іван Франко, VIII, 1952, 7); Аж кров мені в обличчя
пахнула, як здумав, на яке чорне діло мало згоди не дав
(Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 23); Я прожив тут мало
не двадцять років — всю свою молодість (Леонід Смілянський, Сад,
1952, 88).