МАРНІТИ, ію, ієш, недок.
1. Ставати худим,
мізерним, блідим унаслідок хвороби, недоїдання, важкої
праці тощо. За ледачим чоловіком жінка марніє, за
хорошим — молодіє (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 124); — Так
вона Якова зводила, що він і нездужав, і марнів
(Марко Вовчок, I, 1955, 220); В останні дні Лариса на очах марніла
й танула, мов свічка, .. обличчя схудло, під очима
з'явилися темні кружки (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 116);
//
Утрачати свіжість, привабливість, красу (про обличчя
тощо). Жде його Марія, І ждучи плаче, молодії Ланіти,
очі і уста Марніють зримо (Тарас Шевченко, II, 1953, 310);
[Кнур:] Моя кров щодня сохнутиме, молоде личенько
марнітиме, ясні очі гаснути стануть (Панас Мирний, V,
1955, 94).
2. перен., рідко. Пропадати марно. Важко дні За днями йдуть — повзуть в біді, Літа марніють молоді! (Іван Франко, XIII, 1954, 406); [Неріса:] По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марніли твори хисту (Леся Українка, III, 1952, 441).