МАРНОТА́, и, жін. Абстр. ім. до марний 1 3; марність,
суєтність. [Мартіан:] Не заслужив я слів таких
від тебе. Се просто марнота й дрібна досада в тобі
говорять (Леся Українка, III, 1952, 279); Руїни сірі. Галки
на стіні Сидять, мов судді марноти людської
(Максим Рильський, III, 1961, 274).
♦ Марнота марнот — те, що не має ніякого
значення, цінності; суєта суєт.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 631.