МАРНУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Даремно, без
користі витрачати гроші, майно тощо. Марнують ліс
пани: ще молодий, ріс би та ріс, а вони геть увесь
вирубали (Словник Грінченка); Жив по-панськи, вітцівського добра
не марнував (Іван Франко, II, 1950, 98); Погоня вирішила не
марнувати патронів (Юрій Смолич, I, 1958, 110);
//
Даремно, без користі губити життя, силу тощо. Довіку буде
убогий на чужім марнувать свою силу, до домовини
не зазнає Маланка кращої долі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 42);
Стоять з гарему звалища сумні, Садок і башта; тут,
в колишні дні Вродливі бранки вроду марнували (Леся Українка,
ї, 1951, 71); — То що ж, на твою думку, виходить? —
питаю. — І робити не роби, і ліпшого життя не
сподівайся, а просто лізь собі змалечку у зашморг, щоб
життя не марнувати? (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 17);
// Гаяти (час). Швендяли кудись молоденькі безусі
писарі, неначе школярі в школі, одмикуючи од роботи
та марнуючи час в якійсь непотрібній біганині
(Нечуй-Левицький, IV, 1956, 328); Толя зробив усе швидко, не
марнуючи жодної хвилинки (Оксана Іваненко, Опов., 1949, 68).
♦ Марнувати мову (слова) — безпредметно,
безрезультатно говорити. [Деїфоб:] Я, сестрице, не
звик даремне марнувати мову (Леся Українка, II, 1951, 280).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 632.