Словник української мови

МАТУ́СЯ, і, жін. Пестл. до мати І 1. Якби знала Матуся горенько твоє, Чи оддала б за генерала Дитя єдинеє своє? (Тарас Шевченко, II, 1953, 222); — Чого тобі невистачає, синку, — питає, — скажи — усе подам! — Сядьте, матусю, біля мене. Всього досить! (Петро Панч, II, 1956, 513); — Не час, дівчино! Тебе любить не можу я, коли в неволі Україна, матуся змучена моя (Володимир Сосюра, II, 1958, 400);
//  Уживається як ласкаве звертання до старшої віком жінки. — Чому ви, матусю, свого Чіпки не ожените? — раз запитала Христя Мотрі (Панас Мирний, I, 1949, 325).