в означеннях
Тлумачення, значення слова «меч»:

МЕЧ, а, чол.

1. Старовинна холодна зброя у вигляді двосічного прямого довгого клинка з рукояткою. З Чигирину По всій славній Україні Заревли великі дзвони, Щоб сідлали хлопці коні, Щоб мечі-шаблі гострили (Тарас Шевченко, II, 1953, 42); Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали.. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча (Зінаїда Тулуб, Людолови, 1, 1957, 7);  * Образно. Крізь розбиту шибку Багров побачив сліпучі мечі прожекторів, які схрестила над морем ескадра (Василь Кучер, Чорноморці, 1948, 26);  * У порівняннях. Голови повернулись, і тривожно-жорстокі очі стрілись, наче мечі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 100); В неволі і ріс, і мучився Тарас, і на недолюдків — на звірів, як меч, він слово піднімав (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 348);
//  чого, перен. Про те, що карає кого-, що-небудь. Хай упаде грозовий меч відплати, і в небо бризне зловорожа кров (Володимир Сосюра, II, 1958, 207).
Вогнем і мечем див. вогонь; Гострити меч див. гострити; Іти на кого — що (приходити до кого) з мечем: а) починати війну проти кого-небудь. Хто на землі наші Із мечем іде, — Голова у того Із плеча паде (Ростислав Братунь, Грудка.., 1962, 33); б) іти, приходити до кого-небудь, маючи ворожі, недружелюбні наміри. — Ну от, бачите, дідусю, — ваш син приходив до нас з мечем, а мій тато послав мене до вас з добрим словом (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 210); Підняти меч — почати війну, бій з ким-небудь; піти проти когось. — Перш ніж підняти меч, мусимо показати Росії, хто ми [юнкери] такі, що ми несемо з собою (Олесь Гончар, II, 1959, 207); Схрестити мечі — вступити у бій, боротьбу, суперечку, змагання. [Ольга Антонівна:] Я скажу, що тебе нема, що ти хворий. [Лисенко:] Ні, не треба... Я прийму бій. Все одно з ними треба колись схрестити мечі (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 289); Узяти меч у руки — підготуватися, бути готовим до війни, боротьби. — Ми закликаємо кінчати війну, а самі візьмемо меч у руки? Це — небезпечний експеримент (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 225).

2. заст. У старовинному весільному обряді — прикрашена квітами, стрічками і т. ін. шабля, яку тримала в руках світилка. Світилочці зробили меч, як таки водиться на весіллі: нав'язали ласкавців, чорнобривців, васильків і позолоченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 94).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 697.

Коментарі (0)