МЕДАЛЬЙО́Н, а, чол.
1. Ювелірний виріб у вигляді овального або круглого плоского футляра, в який вставляють яке-небудь зображення, дрібний предмет чи запис, і носять на шиї. Бере [Анна] в руки срібний медальйон, що висить у Долорес на чорнім шнурочку на грудях (Леся Українка, III, 1952, 330); [Лизогуб (до Зосі):] Цей медальйон — тобі подарунок з Варшави від ордена єзуїтів (Олександр Корнійчук, I, 1955, 259); * У порівняннях. А вгорі золотим медальйоном теплий місяць над морем пливе (Володимир Сосюра, I, 1957, 87).
2. Рельєф або малюнок в обрамленні. З противного боку хреста.. напись [напис]: «Шевченко», а нижче на підставі медальйон з головою Шевченка (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 44); Шевченко, побачивши у свого знайомого Гранда другий том «Полярной звезды» Герцена на 1856 рік, був схвильований барельєфним зображенням на обкладинці у медальйоні портретів Пестеля, Рилєєва, Бестужева-Рюміна, Муравйова-Апостола й Каховського (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 438); До четвертого виду [килимів] належать композиції з медальйонним розміщенням узору. Медальйони мають вигляд ромбів, великих розеток чи зірок, навколо яких групуються інші елементи (Народна творчість та етнографія, 1, 1962, 60).