МЕДІВНИ́К, а, чол.
1. Те саме, що медяник. [2-й чоловік:] Подивився б ти, як він було увійде у хату, то так дітвора і вкриє його: тому медівника дасть, тому бублика, іншому копійку... (Марко Кропивницький, I, 1958, 479); [Бабуся:] Зрозумійте, маю свято, А роботи ще багато... Чи спеклись медівники, Чи готові пиріжки? (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 486); * У порівняннях. Голубив [капітан] її словами, як медівниками (Марко Черемшина, Тв., 1960, 181).
2. бот., діал. Підмаренник.