Словник української мови

МЕДИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до медицини (у 1 знач.). Професор — медичне «світило». Старий, поважний.., але не дуже неприступний (Леся Українка, III, 1952, 719); Наталя безпорадно озирнулась. Її медичні знання були вичерпані (Олесь Донченко, VI, 1957, 11); — Молода? — Молода, дівчина. Позаторік закінчила медичний інститут у Києві (Андрій Головко, II, 1957, 576);
//  Стос. до діяльності лікаря; лікарський. Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента, організує дешеву медичну поміч... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172); Володька Беркут був недокрівний, кволенький і дивно, як його не забракували на медичному огляді під час прийому до [військової] школи (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 54);
//  Який застосовується в лікуванні; лікувальний. Медичні препарати;
//  у знач. ім. медичний, ного, чол., розм. Медичний інститут. А чи так багато глузду в тому, що вона ось поїде оббивати пороги в медичний? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 176).
▲ Медична сестра — особа, яка належить до середнього медичного персоналу в лікувальних закладах. Швидко, майже без слів працювали лікар і медичні сестри (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 257).