МЕЛО́ДІЯ, ї, жін.
1. Художньо усвідомлена логічна послідовність музичних звуків, організованих ритмічно і ладово-інтонаційно. Ніжна, тиха, кристально чиста мелодія почулася ніби здалека, як світлий спомин з глибини душі (Леся Українка, III, 1952, 590); З вікон уже полилась задьориста мелодія польки, замигтіли тіні танцюристів (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 453).
2. Наспівне співзвуччя. Поряд із наголосами й паузами найважливіше значення для виявлення точного смислу сказаного має мелодія інтонацій (Художнє читання.., 1955, 115); Весняний гук іде в народі, Що рідну землю засіва... Ой скільки тонів і мелодій! Ой що ж то будуть за жнива! (Максим Рильський, II, 1960, 262); * Образно. Згори вторувала тій мелодії барв безладна гармонія мідяних дзвоників отари, що паслась по горах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 184).