МЕЛО́ДИКА, и, жін.
1. спец. Сукупність властивостей і закономірностей, які характеризують мелодичні явища в музиці. Перемінні розміри знаходимо в пісенній і інструментальній творчості багатьох народів. Вони становлять одну з характерних рис і українських народних пісень і побіч своєрідної мелодики та ритміки чимало спричиняються до незвичайної і оригінальної їх краси (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 85); Світлий колорит, благородна велич і простота, пластичність мелодики зумовили популярність музики Бородіна (Мистецтво, 6, 1958, 46).
2. Вчення про мелодію.
▲ Мелодика мови — зміна висоти голосу під час
мовлення, що надає мові певного тонового забарвлення.