МЕРТВО́ТА́, оти, жін.
1. Стан мертвого (у 1 знач.), відсутність життя. Вночі хорий заснув.. летаргічним сном, похожим [схожим] на цілковиту мертвоту (Іван Франко, VIII, 1952, 152).
2. перен. Відсутність рухів, звуків та інших проявів життя. Коли б хоч легенький подих низового вітру приніс на своїх крилах прохолоду та увілляв струмок життя в цю задуху, в цю степову мертвоту... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 180); Без руху — в зеленій мертвоті — стине земля... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 292).
3. перен., розм. Розумовий і моральний застій, інертність, бездіяльність. Мені не хотілось оставати довше в товаристві, що мене своєю мертвотою й поверховністю мучило (Ольга Кобилянська, III, 1956, 74); Мертвотою віяло від розслабленої, плаксивої, повинутої в присмеркові тони поезії українських декадентів та естетів, поезії, що зустріла Жовтень похоронним плачем (Про багатство літератури, 1959, 150).