МЕРТВО́ТНИЙ, а, е.
1. Те саме, що мертвий 2. Він бачив мертвотну блідість обличчя Дорна (Вадим Собко, Граніт, 1937, 185); * У порівняннях. Обличчя жінки здалося тепер, зблизька, помарнілим, блідим, ніби мертвотним (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 253); Чорні вершники, освітлені мертвотним сяйвом місяця, погнали коней (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 301); В лице черниці мертвотним білим цвітом летіла метелиця (Іван Микитенко, II, 1957, 270).
2. перен. Позбавлений ознак життя; заціпенілий. Тут [на полігоні] бомбили тільки ночами, іноді вдосвіта, а вдень ці розкидані по степу макети літаків, машин, ракет своєю мертвотною непорушністю здатні були нагнати лише сум і нудьгу (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 298); На поля Вкраїни Мертвотна тиша налягла (Максим Рильський, II, 1956, 127); * Образно. Старе християнське свято, — при всій радості весняного пробудження природи, — якраз і було для Тичини наочним втіленням мертвотної патріархальної застійності думки (Поезія і революція, 1956, 172).
3. перен. Відірваний, далекий від життя, позбавлений
практичного значення; який гальмує розвиток,
прогрес. В бурсах і семінаріях панувала мертвотна
богословська наука; реальні знання тут нехтувались (Історія української літератури, I, 1954, 327); Вона [Анна Кареніна] лише
людина. Людина, в якій живі, природні поривання
серця не придушені мертвотним законом існуючого
світоустрою (Радянське літературознавство, 4, 1963, 128);
// Який
характеризується штучністю, схематизмом. Боляче слухати з екрана
граматично чисту, але мертвотну мову дубляжу (Літературна Україна, 8.I 1963, 3); Слова одні нам тішать слух і зір,
А інші нас відштовхують раптово, В одних — огонь
і істина жива, А є й мертвотні, крижані слова
(Максим Рильський, Зграя.., 1960, 35).