МЕРЗЕ́ННИЙ, а, е.
1. Який викликає огиду, відразу; гидкий (у 1 знач.), відворотний (у 1 знач.). Так лаяти Болото почала [Верша]: —...Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні (Євген Гребінка, I, 1957, 53); Жовта пінява рідина, тепла й мерзенна, ллється з пляшки на стіл (Іван Микитенко, II, 1957, 70); — Як тобі не соромно! — обурилась Глашка. — Як у тебе язик повернувся сказати таке мерзенне слово! (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 144); * Образно. Ця рада [Центральна] чим далі більше розкриває своє мерзенне обличчя й стає одним із головних центрів всеросійської контрреволюції (Семен Скляренко, Легендарний начдив, 1957, 24).
2. Підлий, негідний своїми вчинками, поведінкою
(про людину). У ляхів кишені Потрусили та й потягли
Карати мерзенних у Лисянку (Тарас Шевченко, I, 1951, 122);
Ленін з гнівом і презирством затаврував Каменева і
Зінов'єва як зрадників і зажадав виключення з партії
цих мерзенних пособників контрреволюції (Ленін, Коротка біографія, 1955, 180); Вона [дружба] ґрунтується на
високих засадах інтернаціоналізму, перед якими никнуть
і зникнуть мерзенні вороги народу (Максим Рильський, III,
1956, 46);
// Підлий, негідний (про вчинки, дії такої
людини). В поемі «Єретик», присвяченій діяльності
великого чеського патріота Яна Гуса, Шевченко таврує
церковних володарів, що творять мерзенні діла (Комуніст України, 1, 1964, 80); Вибачте, я хотів помститись за
двійку, це — мерзенний вчинок (Олесь Донченко, V, 1957, 451);
// Уживається як лайливе слово. — Ти смієш, кошеня
мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас
привести в розлад (Іван Котляревський, I, 1952, 245); — Горілки! Меду!
Де отаман? Громада? Соцький? Препогане, Мерзенне,
мерзле парубоцтво, Ходіте биться! (Тарас Шевченко, II, 1953,
80).