МЕРЗО́ТА, и, жін.
1. Те, що викликає огиду, відразу; щось гидке (у 1 знач.), відворотне (у 1 знач.). — Хочеться вам псувати собі смак.. такою мерзотою! — крикнув він (Іван Франко, IV, 1950, 249); Закурили. — Шовкун! — гукає Сагайда, пожадливо затягуючись. — Хіба це тютюн? Це якась мерзота! (Олесь Гончар, III, 1959, 28).
2. Про підлу, негідну людину та її поведінку, вчинки,
дії. [Лучицька:] Як думаєш: я на мерзоту не
здатна? (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 401); Чого він зайшов до неї?
Підглядати? Тьфу, мерзота (Яків Качура, II, 1958, 35);
//
Уживається як лайливе слово. [Марко:] Ти, мерзото, так
знущаєшся з бідної дівчини? Стій! Ані з місця, бо
застрелю, як собаку! (Мирослав Ірчан, I, 1958, 128).