МЕ́ШКАНЕЦЬ, нця, чол.
1. Особа, що займає якесь приміщення як житло; жилець. [Антоніо:] Се студія митцева? Ні, се пустка!.. Невже й мешканець хати їй під стать? (Леся Українка, III, 1952, 112); Старався [ключник] сам якмога докучати мешканцям номера 44 (Іван Франко, VI, 1951, 182); Мешканці сімнадцятої квартири цього будинку навіть уяви не мали, хто такий Проскуров (Іван Ле, Право.., 1957, 259); Ніхто й гадки не мав, що Маріо Баніто — це син померлої прачки, колишній безпритульний мешканець горищ і забутих вагонів, маленький різнобровий Марко (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 66).
2. рідко. Особа, яка живе у певному місці; житель. Коли хто з сільських мешканців не мав діла до мене, то заходив тепер лише рідко до нашої хати (Ольга Кобилянська, Ніоба, 1927, 51); Хоча Київ і нараховував лише шість-сім тисяч мешканців, він був великим торговельним центром (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 166).
3. Про тварин, які населяють певну місцевість, місце. Ліс дивився на мисливця тисячами очей своїх невидимих мешканців (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 220); Рудий беркут сидів на кручі над прозорим озером. Це був величезний старий орел, злинялий від сонця й негоди, давній мешканець казахстанських степів (Олесь Донченко, IV, 1957, 7).