МЕ́СНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до месник.
Збиралися не раз над Бориславом; Дрогобичем, Львовом бурі
месницьких народних повстань (Радянська Україна, 19.II 1964, 2);
Йшли [партизани] по месницьких давніх стежках
(Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 134);
// Належний
месникові. А горда пісня прославляла Денними чарами
вночі І наші радісні орала, І наші месницькі мечі
(Максим Рильський, II, 1960, 310);
// Який складається з месників.
Ув'язнені тюремних стін, Що їх врятовано з неволі,
Вступають в месницький загін (Микола Шеремет, Генерал
Орленко, 1948, 33).
2. Сповнений почуття помсти. Ніщо у житті не лякало Івана, Лиш месницький вогник поблимував з віч. Убив свою пані, убив свого пана, Маєток спалив і подався на Січ (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 494); Гнів гайдамацький повстанський Месницьким кличем йде крізь важкі лихоліття (Любов Забашта, Пісня.., 1961, 32).