МЕТАФІ́ЗИКА, и, жін.
1. Протилежний діалектиці спосіб мислення й метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв'язком, відірвано одне від одного, в застиглому, незмінному вигляді.
2. Ідеалістичне філософське вчення про незмінні начала світу, що не піддаються досліду, які нібито є основою всіх фізичних явищ. Діалектичному матеріалізмові протистоять метафізика та ідеалізм (Деклар. наради.., 1957, 14); Віддавна в філософії мастак, Він метафізику зове: химера, А над усе почитує Вольтера Та Дідро (Максим Рильський, II, 1956, 24).
3. перен. Абстрактні розумування. Скажете: баб'ячі забобони! Метафізика! Не втаюся: є те, є і друге (Панас Мирний, V, 1955, 406); [Небаба:] От що я хотіла тобі, між іншим, сказати. Ти цю метафізику облиш (Іван Микитенко, I, 1957, 47).