МЕТАЛЕ́ВО. Присл. до металевий 2, 3. Коли Кузьма Осадчий прорубував свіжу траншею, земля під його бульдозером скреготнула різко, металево (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 285); Маслов, металево блиснувши очима, приступив до Миколи, вставився поглядом йому в обличчя (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 140); — Ганнусю! — голос його пролунав владно, металево. — Ганнусю, я ж тебе, здається, прошу... (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 102).