МЕТЛЯТИ, яю, яєш, недок.
1. перех. і неперех.
Гойдати щось або чимось (про вітер, бурю і т. ін.). Вітер
сердито метляв на всі боки сухі кущі (Анатолій Хорунжий, Ковила,
1960, 3); Сафрон, метляючи полами довгого
поношеного піджака, широкою розхитаною ходою поспішав на
хутір (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 252); Вітер
шелестів житами, метляв хустиною білою на дівчині
(Андрій Головко, I, 1957, 214); Буря метляла розпатланим
волоссям, шпурляла в обличчя мокрим колючим снігом
(Олесь Донченко, III, 1956, 131);
// безос. Про сильне
розгойдування під час дуже швидкого руху. Ще поїзд ішов
повним ходом, від якого задню теплушку метляло в
боки, як чабанського батога, а вже всі були на ногах,
стояли біля дверей (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 74);
// чим.
Ритмічно рухати із сторони в сторону; гойдати, махати.
Супроти Петра примостилася на голоблях від бочки з
водою білява дівчина, безжурно метляє босими ногами та,
як синиця, щебече щось (Іван І. Волошин, Озеро.., 1959, 61);
Здивовано побачив [господар], як в'ється Мурза [собака] навколо
невідомого чоловіка, як метляє хвостом і скиглить від
радісного хвилювання (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 254).
2. неперех., рідко. Часто міняти напрямок руху.