МЕТУШНЯ́, і, жін., розм.
1. Те саме, що метушіння.
Метушня на вулиці була така, що годі було й
зміркувати, хто йде чи тікає (Осип Маковей, Вибр., 1956, 418);
Задзеленчало розбите скло, почулися крики. — Банда!
Банда!!! — моторошно пролунало на весь вагон.
Зчинилися крики, метушня (Олесь Гончар, II, 1959, 170);
// Шум,
гамір, пов'язані з цією дією. Серед реву гармат, що
доходив із північного сходу, вмішувався якийсь інший,
відмінний від воєнної метушні гамір (Наталія Кобринська, Вибр.,
1954, 185); Щойно зник Булгаков, як за дверима
почулась якась метушня, голосна розмова (Іван Кулик, Записки
консула, 1958, 31).
2. перен. Дріб'язкові справи, турботи. Він [В. І. Ленін] глибоко ненавидів непотрібну засідательську метушню, безтолковщину (Ленін, Коротка біографія, 1955, 253); Минулась молодість, пролинула ціла епоха в химерній авантюрницькій метушні (Олександр Довженко, I, 1958, 293).