Словник української мови

МЕЖОВИ́Й, а, е. Прикм. до межа 1, 2. Лани горбаті марили весною, Сховавши в ґрунт осоти межові (Платон Воронько, Тепло.., 1959, 78);
//  Який визначає межу між чим-небудь. Розміщують їх [насінні ділянки] в одному полі з загальними посівами арахісу, але чітко відмежовують від останніх межовими знаками — стовпцями (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 212);  * Образно. Історичний акт визволення Західної України становить величну межову грань у літературному житті народів колишньої Західної України (Степан Тудор, Вибр., 1949, 351).