Словник української мови

МІ́ННИЙ, а, е. Прикм. до міна2. Одне поранення було мінними осколками в спину й бік (Олександр Довженко, I, 1958, 300);
//  Який стріляє мінами. [Комісар:] Навести МІ ННІ апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор (Олександр Корнійчук, I, 1955, 32);
//  Такий, при якому застосовуються міни. На зміну старому методу прийшло відбивання руди глибокими свердловинами. Воно стало витісняти мінний відбій — відбій масовим обваленням (Робітнича газета, 8.IX 1966, 3); Тікайте, сердешні, почавсь артналіт!.. Уранці — гарматний, увечері — мінний (Іван Нехода, Хто сіє вітер.., 1959, 145).
▲ Мінне поле — місцевість, де закладені міни, а також ділянка моря, озера з мінним загородженням. Наші сапери робили проходи в мінному полі й раптом почули дитячий стогін й плач (Юрій Яновський, II, 1954, 13); Вихід у море замінований; карту мінного поля знає тільки адмірал ескадри (Українська література, 10 клас, 1957, 125).