Словник української мови

МІНОМЕ́ТНИЙ, а, е. Прикм. до міномет. Після шаленого мінометного й артилерійського вогню пішли фашисти в атаку (Остап Вишня, I, 1956, 310); Захар зрозумів, що противник звідкись зручно спостерігає за його просуванням і керує мінометним обстрілом (Іван Ле, Право.., 1957, 116);
//  Озброєний мінометами. Від початку міських боїв у мінометній роті Брянського сталося чимало змін (Олесь Гончар, III, 1959, 237).