МІНИ́ТИСЯ, мінюся, мінишся, недок.
1. Те саме, що
мінятися 3. Люта посуха не держить все літо, Люта
зима не на рік, Міниться все, і — надійся і віруй:
Горе тяжке не на вік (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 325); Його
погляд увесь час мінився: очі то округлялись, то
звужувались (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 147).
♦ Мінитися на обличчі (в обличчі, на лиці, в лиці,
на виду) — набирати іншого вигляду, іншого виразу
обличчя (під впливом переживання, хвороби і т. ін.).
Ростислав мінився на обличчі, рука м'яла поли кафтана
(Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 506); В лиці міниться
[Настя], здригається, труситься (Марко Вовчок, I, 1955, 270).
2. Втрачати самовладання під впливом якихось переживань. Андрій аж мінився, так сердивсь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39); — Ти, каже, — не хвилюйся і з заздрощів не мінись: їстимемо разом! (Остап Вишня, II, 1956, 181); Мама просто мінилася від щастя (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 123).
3. Затемнюватися на короткий час; меркнути. Хай ніколи, ніде не збувається все, Що у снах зачарованих сниться, Хай у прірву мене життя вихром знесе, — Знаю: сонце на хвильку міниться (Павло Грабовський, I, 1959, 382); Хуга починалася.. Мінився місяць, ховаючись у сніговій імлі (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 75).
4. чим. Сяяти різними тонами, кольорами;
переливатися, грати (див. грати 2 7). Стерла [жінка панотця]
з повіків сльозу, що мінилася проти сонця красками
веселки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 461); Сніг мінився
синюватими відблисками (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 239);
// без
додатка. Небо міниться, небо грає усякими барвами,
блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 148); Вечоріло. Радужно мінились віковічні
на горах сніги (Наталя Забіла, Промені, 1951, 17).