Словник української мови

МОБІЛІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до мобілізувати. Коли ж усіх мобілізованих арсенальців повертали з армії назад на завод, — то виявилося, що й в авіаційній частині Королевич теж спеціаліст по моторах, і тому в армії він так і залишився (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 42); Насторожений, весь внутрішньо мобілізований, вступив Аркадій у стіни хати безбожника (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 37);
//  у знач. ім. мобілізований, ного, чол. Військовозобов'язаний, призваний на службу в діючу армію. На горбах маячіли людські постаті, і коли мобілізовані підійшли ближче, то побачили, що то бійці копають окопи (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 357).