Словник української мови

МОГУ́ЧИЙ, а, е, заст., уроч. Могутній. Не за горами, не за бескидами, а таки в нашім краю був колись великий та могучий цар, що звався Лев (Іван Франко, III, 1950, 228); Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. Лисенко] у пісні співучі! (Панас Мирний, V, 1955, 282); Стояв задуманий, могучий [Б. Хмельницький], Дивився в далеч голубу (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 27); Хвилі кипучі, Вітри могучі, Вас я благаю, — Грудь облегчіте, Вість принесіте З рідного краю (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 147); Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий! (Павло Тичина, I, 1957, 97);
//  у знач. ім. могучий, чого, чол. Той, хто має велику владу, силу. Не завидуй могучому, Бо той заставляє (Тарас Шевченко, I, 1951, 260).