МОГУ́ЧИЙ, а, е, заст., уроч. Могутній. Не за горами,
не за бескидами, а таки в нашім краю був колись
великий та могучий цар, що звався Лев (Іван Франко, III, 1950,
228); Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. Лисенко]
у пісні співучі! (Панас Мирний, V, 1955, 282); Стояв
задуманий, могучий [Б. Хмельницький], Дивився в далеч
голубу (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 27); Хвилі кипучі,
Вітри могучі, Вас я благаю, — Грудь облегчіте, Вість
принесіте З рідного краю (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 147);
Здоров будь, Пушкін мій, землі орган могучий! (Павло Тичина,
I, 1957, 97);
// у знач. ім. могучий, чого, чол. Той, хто має
велику владу, силу. Не завидуй могучому, Бо той
заставляє (Тарас Шевченко, I, 1951, 260).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 775.