в означеннях
Тлумачення, значення слова «могила»:

МОГИ́ЛА, и, жін.

1. Яма для поховання померлого. Там матір добрую мою, Ще молодую — у могилу Нужда та праця положила (Тарас Шевченко, II, 1953, 229); Брянського в тих же парусинових чобітках загорнули в плащ-палатку й опустили в могилу (Олесь Гончар, III, 1959, 125); Під Ленінградом у могилі чесній Лежить мій друг, що вмер за Ленінград (Максим Рильський, II, 1960, 325);
//  Місце поховання і насип, горбик на ньому. Викопали хлопці яму чумакові; Наспід положили дошки ясенові; ..Вивели могилу, помолились богу Та й пішли збираться мовчки у дорогу (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 103); Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром (Нечуй-Левицький, II, 1956, 381);  * У порівняннях. А кругом тихо, як у могилі (Панас Мирний, I, 1954, 270); [Адам:] Жадного слова не можуть видобути з нього. Мовчить, як могила (Мирослав Ірчан, I, 1958, 154).
 Братська могила див. братський.

2. перен. Смерть. — Пусте ... тут, знаєш, могила тільки поможе. Після смерті старих піде все краще, — потішав його Рустем (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127); — Все! — вигукнув він, весело похитуючись. — Капець!.. Тут наша могила! (Олесь Гончар, III, 1959, 147);
//  у знач. присудк. сл. Кінець, смерть. Де з'явиться наша сила — там фашисту могила (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 400).
В могилу піде що — що-небудь не буде відоме нікому ніколи, до самої смерті. — Ніхто й слова не почує про тебе. Що було між нами — і в могилу піде! (Михайло Стельмах, II, 1962, 38); Дивитись у могилу — бути тяжко хворим, бути близьким до смерті; До [самої] могили — до кінця свого життя. [Сербин:] Взяла ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (Степан Васильченко, III, 1960, 32); За юних літ Нам видиться видимий світ Так свіжо, як його б хотіли Ми бачити аж до могили (Максим Рильський, II, 1960, 46); Заганяти (загнати) у могилу див. заганяти 1; Знайти могилу див. знаходити; Копати (рити) могилу (могили) кому — те саме, що Копати яму (див. копати). — Не женитися ж їдемо, — говорив він.., — а німцеві могили рити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 462); Лягати (лягти) в могилу див. лягати; Стояти однією (одною) ногою в могилі див. нога; Хоч у могилу лягай (лізь) — про дуже скрутне, безвихідне становище. Про одне тільки мова — про своє убозтво, свою нужду, що їсти дома нічого, що з дітьми хоч у могилу лягай (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 442); Тут живому хоч у могилу лізь (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 99); Узяла могила кого — хто-небудь помер. Гей, однолітки, чи й вам так болить часом серце? Та де! — Тих узяла могила, а решта замкнулася в баштах поважної старості (Юрій Яновський, II, 1958, 10).

3. Високий насип на місці давнього поховання. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять (Тарас Шевченко, I, 1963, 65); Сивий Улас Рева, дебелий, як віл, стоїть на скіфській могилі з двома круторогими волами і вдивляється в степ (Олександр Довженко, I, 1958, 79); Не бував ти у наших краях! Там же небо — блакитні простори... Там степи, там могили, як гори (Павло Тичина, I, 1957, 8).
 Сторожова могила див. сторожовий.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 772.

Коментарі (0)