Словник української мови

МОЛИТО́ВНИЙ, а, е. Прикм. до молитва 1. [Річард:] Я думав — то зібрання молитовне (Леся Українка, III, 1952, 25); П'ятидесятники на своїх молитовних зборах доводять себе до нестями, б'ються в істериці (Наука і життя, 6, 1959, 49);
//  Признач. для молитви. Командор виймає з кишені молитовні чітки [чотки] з димчастого кришталю (Леся Українка, III, 1952, 379); Оптиміст Пінхус-Мотя загорнувся в молитовне покривало і став читати молитов давніх (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 12);
//  Такий, як при молитві. Мати.. зітхає і знову переходить на тихий молитовний тон (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 174); Дивиться на вас хлоп'ятко такими молитовними і воднораз лукавими оченятами, що ви не в силі йому одмовити (Остап Вишня, I, 1956, 403);
//  Який є молитвою (у 2 знач.). Молитовні пісні Климентія виразно ритмізовані (Радянське літературознавство, 5, 1962, 89).