МОЛИ́ТВА, и, жін.
1. Дія за значенням молитися 1; моління.
Інші знов радили зійтись до синагоги і в молитвах
провести ніч (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 175); Пройшла вечірня
молитва й перевірка. Казарма помалу стала затихати
(Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 130).
♦ Твоїми (вашими) молитвами, жарт. — відповідь
на запитання про здоров'я, успіхи. [Ковшик:] Як
твоє здоров'я? [Романгок:] Твоїми молитвами живу
(Олександр Корнійчук, II, 1955, 269).
2. Установлений текст, який промовляється,
виголошується віруючими при зверненні до бога, до святих.
Гапка запалювала перед божничком свічечки, старий
читав молитви голосно (Марко Вовчок, VI, 1956, 242); Упавши
навколішки, чернець пошепки проказував молитви
(Олесь Донченко, II, 1956, 26); * У порівняннях. Дубіють мокрі ноги,
та чоловік не помічає цього: тихо, як сівач, переходить
з одного урочища на друге, урочисто, наче молитву,
шепочучи свої аршини (Михайло Стельмах, I, 1962, 376).
♦ Молитву читати — дорікати. [Храпко:] А то
все що на шармака воно [добро] доводиться [дістається],
нетруджена копійка до рук доходить! [Галя:] Та
буде вже, папо, цю молитву читати (Панас Мирний, V, 1955,
136).