Словник української мови

МОЛИТИ, молю, молиш, недок., перех. і без додатка. Дуже просити, благати. Моліте господа, дівчата. Моліте господа, щоб мати І вас отак не завдала За генерала, за палати І вас отак не продала (Тарас Шевченко, II, 1953, 224); — Тепер благослови, мати, дітей своїх!.. Моли бога, щоб воювали хоробро, щоб боронили честь лицарську (Олександр Довженко, I, 1958, 225); Просив, молив [Олексій], щоб вона виплакала своє горе (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 357); — Я прийшов утомлений, розбитий, Мовчазний і ніби не живий, Не молить, не плакать, не просити, Я сказав лиш тихо: обігрій! (Максим Рильський, II, 1960, 268).
 Господа (бога) молити за кого — що, заст. — просити в бога благополуччя для когось, чогось. Любітеся, брати мої, Украйну любіте, І за неї, безталанну, Господа моліте (Тарас Шевченко, I, 1951, 379); — Я за тебе буду бога молити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 459); Мореплавці, які вперше проходили тут [у протоці], не один раз молили бога про щасливе повернення (Юрій Яновський, II, 1958, 86); Молити сльозами — плачучи, просити що-небудь. Він радніший би був просити, ..сльозами молити, аби тільки забути те, що було (Панас Мирний, I, 1949, 310).