МОНУМЕНТА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який є монументом.
Твори монументальної скульптури встановлюють у
тих місцях, де вони найбільш доступні для масового
огляду (Наука і життя, 6, 1963, 56).
▲ Монументальне мистецтво — вид образотворчого
мистецтва, що включає архітектурні та скульптурні
монументи, настінні розписи, мозаїку тощо. Творчість його
[Ф. Г. Кричевського] відзначається багатогранністю,
він працює в галузі станкового й монументального
мистецтва, графіки (Вітчизна, 2, 1961, 171).
2. перен. Який вражає своїми розмірами, величністю;
величний, грандіозний. Річку перегородять
монументальною греблею, яку не прорве сила двохсот тисяч
пудів [води], що котяться з швидкістю три метри
на секунду (Микола Трублаїні, I, 1955, 114); Від монументального
Палацу культури, з колонами і масивними арками,
долинає спів радіоли (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 86);
Монументальна споруда;
// Високий, кремезний (про
людину, її постать). Дід складає до місця якесь вориння,
і незабаром монументальна його постать з сивою густою
бородою ступає на веранду (Степан Васильченко, II, 1959, 520).
3. перен. Ґрунтовний, глибокий за змістом. В історії української літератури, крім Лесі Українки і М. Коцюбинського, які поєднували реалістичні форми, повсякчас нагадує про себе тверезий, монументальний реалізм Івана Франка, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького (Радянське літературознавство, 1, 1961, 29); Монументальне дослідження.