Словник української мови

МОРДУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. Завдавати комусь фізичного болю або моральних страждань: мучити, катувати. Панів за те там мордовали [мордували] І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Іван Котляревський, I, 1952, 135); Нас мордують однакові муки, Гнітить душу однаковий жаль (Павло Грабовський, I, 1959, 518); Писали в'язні: «Передайте на волю — нас мордував поручник Маєвський. Смерть катам!» (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 106);
//  Не давати спокою; хвилювати, тривожити. — Мамо! Чуєте чи ні? Мамо! — Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? — витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика (Степан Васильченко, I, 1959, 326);
//  безос. Кирило не чув докорів. Красу природи і її спокій пив хтиво, як спраглий воду, без думки і без сумніву.. Зате по ночах його мордувало (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 213).