МОРЕ, я, сер.
1. Частина океану — великий водний
простір з гірко-солоною водою, який більш-менш
оточений суходолом. Як понесе з України У синєє море Кров
ворожу... отойді я І лани і гори — Все покину (Тарас Шевченко,
I, 1951, 354); Хто моря переплив і спалив кораблі за
собою, той не вмре, не здобувши нового добра (Леся Українка,
I, 1951, 268); Та ось і наша шаланда. Її хазяїн уже
давно виїхав у море й наловив скумбрії (Юрій Яновський, II,
1958, 49); * У порівняннях. Назустріч котились широкі,
як море, степи (Олесь Гончар, III, 1959, 173);
// Дуже велике
озеро з такою водою. Аральське море; Каспійське море;
// у знач. присл. морем. По морю. В Капеї ми були лиш
кілька годин. А тепер великий переїзд в 48 годин морем
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 352).
♦ Житейське море див. житейський; З-за моря —
здалека, з далеких країн. — Се ми таке для любезних
[люб'язних] сватів з-за моря придбали, — каже Наум
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 73); Крапля в морі див. крапля;
Море по коліна див. коліно; Чекати (ждати) коло (з)
моря погоди — даремно на щось розраховувати,
надіятися. — Ти почекай. Я буду інженером. Ми ще не так
заживемо. — Жди з моря погоди, — відрізала вона
коротко (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 311).
2. Дуже велике штучне водоймище. Каховське море; Київське море.
3. чого, перен. Поросла, вкрита чимось велика, безмежна площина. Мов кораблі, комбайни пропливають По морю неозорому пшениці (Максим Рильський, III, 1961, 108); І враз поринув парубок у хвильне море трав (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 54).
4. чого, перен. Велика кількість чогось. Ярмарок шумів і гув, як буйна зелена діброва. Море сміху, море гомону-гумору (Степан Васильченко, II, 1959, 190); Тепер внизу, перед очима Столярова, було море облич, піднятих до нього вгору (Юрій Смолич, V, 1959, 250).