МОРІЖО́К, жка, чол. Зменш.-пестл. до моріг. Широкий двір зеленів моріжком (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 392); На моріжках пасуться табуни сірих степових гусей (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 80); * У порівняннях. У веселій Ульчиній кімнаті було, як на зеленім моріжку (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 19).