МО́РКВА, и, жін.
1. Городня рослина з пірчасторозсіченими листками й довгастим потовщеним коренем. Столову моркву на насіння в колгоспі сіють у кінці травня (Колгоспник України, 2, 1957, 37); Затрати праці при вирощуванні червоної моркви на корм невеликі (Хлібороб України 11, 1966, 9).
2. збірн. Коренеплоди цієї рослини оранжевого
кольору, що вживаються як їжа або корм. — Раз мій
господар запряг мене до візка і цілий день возив мною
гарбузи, дині, моркву, огірки і всяку ярину з огороду
(Іван Франко, IV, 1950, 79); Приготував [Гордєєв] з баранячої
печінки чудовий паштет і кілька салатів та форшмаків.
Усе це він гарно прикрасив шматочками
буряка, моркви та кільцями цибулі (Зінаїда Тулуб, В степу..,
1964, 219);
// Один коренеплід цієї рослини. * У порівняннях. Сидить, як морква в грядці (Номис, 1864,
№ 10957).
♦ Моркву скребти (скромадити, стругати) —
сварити, лаяти когось. Чує стара на службі йому щодня
моркву скребуть, уже грозяться і вигнати (Панас Мирний, IV,
1955, 153); Гримає [стара], звісно — на невістку: ..то се не
туди, то те не так, звичайно, як свекруха, що вже
знайде, за що моркву скромадити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 226);
Хатня морква, ірон. — сварка між чоловіком і
дружиною. А там [на базарі] купами капуста, буряки,
морква огородня — а хатньої наші жінки не продають,
держать про нужду, на нашу голову — цур їй!
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 13).