в означеннях
Тлумачення, значення слова «морок»:

МО́РОК, у, чол.

1. Відсутність світла; темрява, темнота. Під вершинами діброви Морок падати почав (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 246); Повертаюсь до себе через морок довгих кімнат і хитаюсь, як п'яний (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 261); У напівпідвальне приміщення вповзли сутінки, поступово переходячи в морок (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 267);
//  Сутінок, присмерк. Передвечірній морок раптом розвіявся — промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 243).

2. перен. Про що-небудь безвідрадне, безнадійне, сумне. Гуманістичні ідеї книги «Вепхіс ткаосані» [Руставелі] — самоцвітними літерами серед мороку середньовіччя заблискотіли! (Павло Тичина, III, 1957, 61); Завжди, коли приїжджала, вона вносила в хату Чорноусів пожвавлення, гомінку веселість. А тепер навіть вона не могла розвіяти мороку, що панував у батьківській хаті (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 233).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 805.

Коментарі (0)