МОТУЗО́К, зка, чол. Зісуканий із прядива виріб для
зв'язування або прив'язування кого-, чого-небудь.
Дівчата достали мотузка, оперезали кругом білого гарбуза
й понесли до воза (Нечуй-Левицький, III, 1956, 25); При дорозі
стояла жінка і тримала на мотузку овечку (Наталія Кобринська,
Вибр., 1954, 153); Єгор старанно ув'язав поклажу
мотузками, і коні рушили від станції (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 195).
♦ Мотузки крутити (сукати) з кого —
підпорядкувавши когось своїй волі, примушувати робити, виконувати
що-небудь; Такий, що з піску мотузки сучить — дуже
хитрий, спритний. Людина він досвідчена, хитра. Його
і в ложці не спіймаєш... Такий, що з піску мотузки
суче... (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 42); Хоч мотузки
крути див. крутити.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 813.