МРІ́ЙНИК, а, чол. Той, хто любить мріяти. — Ви не
лише лірик, що не пише поезій, але ще мрійник, котрий,
чоже, й ніколи не віддавався свідомо мріям (Ольга Кобилянська, III,
1956, 166); Все життя він був оптимістом і мрійником,
але завжди вмів реально оцінювати обстановку (Любомир Дмитерко,
Обпалені.., 1962, 14);
// Той, хто в мріях відривається
від реальної дійсності. Ходять по заводу чутки:
лабораторний працівник з нього, мовляв, непоганий, але ж
він.. — мрійник, фантазер (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 816.