Словник української мови

МРІ́ЙНИК, а, чол. Той, хто любить мріяти. — Ви не лише лірик, що не пише поезій, але ще мрійник, котрий, чоже, й ніколи не віддавався свідомо мріям (Ольга Кобилянська, III, 1956, 166); Все життя він був оптимістом і мрійником, але завжди вмів реально оцінювати обстановку (Любомир Дмитерко, Обпалені.., 1962, 14);
//  Той, хто в мріях відривається від реальної дійсності. Ходять по заводу чутки: лабораторний працівник з нього, мовляв, непоганий, але ж він.. — мрійник, фантазер (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 40).