МУ́ДРІСТЬ, рості, жін.
1. Властивість і якість за знач. мудрий 1—3. Від нього віє мудрістю людини, що багато набачилась і натерпілась на своєму віку, не втративши, проте, життєвої радості (Збірник про Кропивницького, 1955, 267); Великим і багатогранним є геній Володимира Ілліча Леніна, що поєднав у собі мудрість найвидатнішого теоретика з кипучою діяльністю революціонера-практика (Комуніст України, 4, 1960, 45); У землю і вогонь, у силу людських рук, У мудрість книг людських залюблений без міри. Навік затаврував він [М. Горький] животіння сіре (Максим Рильський, II, 1960, 302).
2. Глибоке знання, розуміння, узагальнення чогось; досвід. Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя (Номис, 1864, № 6047); — Недурно каже народна мудрість: хрін за редьку не солодший (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 156); На цей раз Гайсин прокинувся від скрипучого голосу господині, яка вичитувала комусь за дверима правила житейської мудрості (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 158); Скільки мудрості в поглядах [Оленчука] на життя, скільки людяності, доброти в серці (Олесь Гончар, II, 1959, 60).
3. Що-небудь складне, трудне. Дивно було, що Духнович,
цей факультетський вільнодум і філософ, який
залюбки студіював навіть позапрограмні науки, так
до ладу й не міг збагнути мудрість статуту караульної
служби (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 10); — Скажу тобі,
Кукубенку, спасибі. Це не велика мудрість сказати вірне
докірливе слово, а більша мудрість сказати таке слово,
яке, не поглумившись над бідою чоловіка, підбадьорило б
його і дало б йому духу (Олександр Довженко, I, 1958, 247).
Зуби мудрості див. зуб.