МИГДА́ЛЬ, ю, чол.
1. Південне невисоке дерево або кущ родини розоцвітих з ніжно-рожевими квітками та овальними плодами — горіхами. Навколо цвів мигдаль і буз... (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 332); Ми стоїмо під розлогими деревцями гіркого мигдалю (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 113).
2. Плід цієї рослини з їстівним солодким або
гірким ядром. [Ольга:] Я вже й на базарі
побувала — дивись, які полуниці, мигдаль — розкіш! (Іван Кочерга,
II, 1956, 315); Гості, пригощаючись смаженим
мигдалем, чинно бесідують з господинею (Олесь Гончар, Таврія,
1952, 126); * У порівняннях. Була це струнка й висока на
зріст молодиця років двадцяти п'яти, з глибокими
чорними очима під довгими віями і білими, як
мигдаль, зубами (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 17).
▲ Мигдаль дикий (низький) — те саме, що бобчук.
Використовують для посадок в центрі клумб мигдаль
низький, або бобчук (Весняна флора, 1955, 143); — Сашо,
запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується
(Олександр Довженко, I, 1958, 420).