Словник української мови

МИГНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до мигати. Раптом каганець мигнув і забився в агонії. Почав гаснути (Андрій Головко, I, 1957, 147); Його очі на мить спинились, і в них мигнув наче далекий виблиск пожежі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 89); Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться; і час мине, А він і оком не мигне (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); Застигла Ганна й не мигне (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 40); Здалека мигнули дві дівочі постаті (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 114); По зарослому лиці селянина мигнула тінь цікавості й тривоги (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 37).
♦ Як оком мигнути — дуже швидко, миттю. Наумиха, як оком мигнути, вхопила граматку та вкинула її в піч (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102).