МИГТІТИ, тить, недок.
1. З'являтися на короткий
час і зникати з поля зору; мелькати. Мигтять білі
метелики понад молоденькою травичкою (Марко Вовчок, I,
1955, 183); За дверима теплушки швидко мигтіли
телеграфні стовпи, а далі розкинулись мальовничі
подільські простори (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 363);
//
Створювати враження рябизни в очах; мерехтіти. Сонце
світить, щось у повітрі мигтить проти його (Архип Тесленко,
Вибр., 1950, 157); Воно [повітря] мерехтіло, мигтіло
й зблискувало, наче живе срібло (Юрій Смолич, Мир.., 1958,
215);
// Відбиватися на обличчі, в очах (про
переживання, почуття). Тая радість перелітає з одного
обличчя на друге, мигтить, мов зірниця, в очах (Леся Українка,
III, 1952, 472); Титан поклав трубку і якусь мить
дивився на присутніх. В його очах мигтіла втома
(Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 330);
// перен. Швидко, зненацька
з'являтися у свідомості. У його в голові вже мигтіли
картина за картиною (Борис Грінченко, II, 1963, 16); Довго йшов
Тайо.. Часом мигтіла турботна думка: «Чи так, як
треба, я йду?» (Микола Трублаїні, I, 1955, 284).
В очах мигтить, безос. — про враження рябизни в
очах. В очах мигтить, а в голові свистить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 253); А всякого зілля, квіток! ..Аж в
очах мигтить!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 100).
2. Те саме, що блимати 1. Глупої ночі вдарить
страшенний мороз, .. вистелить небо ясними зорями, і
мигтять вони (Панас Мирний, IV, 1955, 326); Мигтіла свічка.
У світлиці Понуро, вогко, Що в гробниці (Іван Франко, XIII,
1954, 50); Господар.. присунув до себе каганчик, що
жалісно мигтів крихітним пелюстком вогника
(Михайло Стельмах, I, 1962, 119); Вона цілий вечір може незрушно
дивитися на сліпі хвилі світла [телевізора], що течуть,
біжать, мигтять без кінця (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 93);
// Блискати. В руці мигтить револьвер (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 415); На середині з тихим шумом обертались,
мигтячи спицями, два величезні маховики (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 55).