МИ́ЛІСТЬ, МИ́ЛОСТЬ, лості, жін.
1. Доброзичливе,
привітне ставлення до кого-небудь. Пішла,
попрощалась із господарями, подякувала їм за милість і за
ласку (Марко Вовчок, I, 1955, 12); — Потерпімо ще трохи.
Почекаймо великої милості й справедливості. — Від
кого? — .. Нема терпцю! Урвався... (Михайло Коцюбинський, II, 1955,
72); Йому, Оленчукові, завдячує він тепер своїм
життям... І досі не може збагнути повністю, чим він,
зрештою, заслужив милость Оленчукову? (Олесь Гончар, II,
1959, 61);
// заст. Прихильність когось вищого
становищем у суспільстві до залежного; ласка (див. ласка 2 4).
— І ніхто мені, ніхто так, як отой Василь. З його все
лихо встає. Чи він милостю бариновою [пайовою]
обійдений? чи він у загоні живе? (Панас Мирний, IV, 1955, 163);
[Адам Кисіль:] Його величність посилає всьому
війську запорозькому королівську милість (Олександр Корнійчук, I,
1955, 275);
// ірон. — Не гавкав ти, Рябко! За те ж ми,
бач, в науку, Із ласки, з милості панів, Вліпили сотеньок
із п'ять тобі київ (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 54);
// Вияв
жалості, милосердя; помилування. Ніж у вовка милості
просити, краще його відразу вбити (Українські народні прислів'я та приказки, 1955,
72); Прийшлося їхать по дрова, Хоч, як іздибле гаєвий
[гайовий], то в пана милості нема, — Тра [треба] з
місяць за ломаччя те в кривавім поті відроблять (Іван Франко,
XIII, 1954, 37); Це вона, Марта, підбила жінок піти
до [пана] Стадницького вблагати його змилуватися
над дітьми, коли нема милості до батьків (Михайло Стельмах,
I, 1962, 394).
Без милості — жорстоко, немилосердно. Тут
стояли в ряд: Холера, шолуді, бешиха І всі мирянські,
знаєш, лиха, Що нас без милості морять (Іван Котляревський, I,
1952, 127); Хутенько по шлюбі зненавидів її пан і так
знущався без милості, безперестанку, що вона ходила
як з хреста знята (Марко Вовчок, VI, 1956, 301).
♦ Віддаватися (віддатися, здаватися, здатися і
т. ін.) на милість (милость) кого, чию — здаватися без
попередньо поставлених умов. Човен поплив у темінь.
Я відчув, що канат рухається і мене тягнуть нагору.
Я вирішив краще віддати себе на милость капітана,
ніж випустити з рук каната (Юрій Яновський, II, 1958, 83);
Розгадавши хитрий задум ворога — повністю оточити
місто і довгою облогою примусити його здатись на
милість переможця, Жіжка вивів свої війська на
Віткову гору (Радянська Україна, 5.XII 1953, 3); Коли б ваша
милость, заст. — те саме, що Коли (як, якщо) [буде]
[ваша] ласка (див. ласка 1). — Правду, панотче, святу
правду ви говорите. Коли б ваша милость, щоб мене
наградили Марусею, я б усе те сполнив [виконав], що
ви тепер розказуєте (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 62);
Перемінити (змінити, повернути) гнів на милість (милость) —
перестати гніватися. — Та вже і гнів свій до вас на
милість поверну — попоїм трохи, — додав [Пищимуха],
беручись за ложку (Панас Мирний, IV, 1955, 362);
Городиський гордо кивне головою на знак, що перемінив
гнів на милість (Іван Франко, II, 1950, 84); Доктор Гальванеску
тим часом заспокоївся і змінив гнів на милость
(Юрій Смолич, I, 1958, 71); Робити (зробити, являти,
явити) милість (милость) — виявляти добру волю,
бажання допомогти, піти назустріч кому-небудь. —
Позволь тіла убитой раті, Як водиться, землі предати;
Нехай князь милость сю явить (Іван Котляревський, I, 1952,
270); І таким голосом, наче робив велику милість,
вимовив [Василько] стримано і поважно (Олесь Донченко, V,
1957, 22); Що милость ваша, заст. — що вам завгодно.
[Жебраки і інші:] Дай, боже, вам всього
доброго! — Подайте, що милость ваша! — Каліки ми,
нещасні... (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 148).
2. перев. мн., заст. Дар (у 1 знач.), пожертвування.
Від них [Романових] дворяни й козацькі отамани
сподівалися земель, селян і всяких милостей (Історія СРСР, I,
1956, 166); У Думі домагавсь [більшовик] не милості, а
щастя бідному народу (Павло Тичина, I, 1957, 229); * Образно. Це
виставка досягнень Мічуріна.. Над виставкою
полотнище з лозунгом: «Громадяни, не ждіть милостей від
природи. Взяти їх у неї — наше завдання» (Олександр Довженко, I, 1958,
458);
// Добрий, милосердний учинок; благодіяння.
Її так батько вчив: «Коли, — каже, — тобі чого треба..,
зараз до бога. Вдар три поклони й проси, об чому тобі
нужда, і жди певно від нього милості» (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 39); Покотив [генерал] у Гетьманське, розказав,
який «бунт» підняли піщани, як неуважно прийняли
царицину милость (Панас Мирний, II, 1954, 91).
♦ Не з милості — не заради милосердного вчинку,
благодіяння. Коли найвищий керівничий орган
пролетарської влади допомагає Тичині, то не з милості
(Василь Еллан, II, 1958, 79).
3. заст. Любов, кохання. Ой, матуню, глянь на мене,
Мене милость з світа жене (Павло Чубинський, V, 1874, 224); Мій
боже милий, Даруй словам святую силу — Людськеє
серце пробивать, Людськії сльози проливать, Щоб
милость душу осінила, Щоб спала тихая печаль На очі
їх (Тарас Шевченко, II, 1963, 116); [Хвора:] Я б хотіла,
Щоб знала ти, кого і за що любиш, І як осудиш, то
щоб знала за що. Сліпая милість — се для мене кара
(Леся Українка, I, 1951, 118).
♦ Божою милостю, заст., ірон. — додаток до
імператорського та ін. високопоставлених осіб титулу у
важливих документах. Історія робить своє, а він
[Врангель] «божою милостю диктатор», чим може
він змінити хід подій? Чи не більше зараз там вирішує
справу багнет рядового червоноармійця, аніж його
цезарська воля? (Олесь Гончар, II, 1959, 330); Ваша (твоя,
його, її, їх) милость (милість), заст.: а) уживається
в шанобливому звертанні підлеглої особи, а також при
вказівці на третю особу. — А що ти скажеш, чоловіче? —
спитав Балабуха. — Приїхав до вашої милості з
гостинцем од вільшаницького батюшки (Нечуй-Левицький, III,
1956, 93); Пішла вона [Миша] звичайненько прохати,
Щоб Лев в дуплі дозволив їй, Самотній та старій,
Хазяйство завести маленьке Біля їх милості близенько
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 26); Патронеса спитала по черзі
в кількох вихованок: — Ти сирота? І за кожну матушка
Раїса відповідала: — Сирота, ваша милость (Олесь Донченко,
III, 1956, 39); б) уживається з іронією щодо кого-небудь.
— Насилу діждалися вашої милості!.. — неласкаво
привітав він її (Панас Мирний, III, 1954, 76); Зроби (зробіть,
май, майте) милість (милость) — уживається для
вираження підсиленого прохання, спонукання до якоїсь
дії, вчинку. — Хто гонить? За що? — Не питайте!
Все вам скажу потому, а тепер майте милість,
сховайте мене, бо може бути смерть моя (Іван Франко, VIII,
1952, 371); — Ви до пані чи до пана? — питає [лакей],
не здоровкаючись. — До пана, Никаноре. Зроби милість,
допусти до нього або поклич (Михайло Стельмах, I, 1962, 394);
Милості прошу (просимо) — уживається як ввічливе
запрошення. — Ось до вас прийшли, — каже йому
молодиця, пускаючи мене у двері. — Милості прошу —
сідайте! — вітає він мене (Марко Вовчок, VI, 1956, 237);
— Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. —
Милості просимо, — сказала Безугла (Андрій Головко, II, 1957,
597); По милості кого, чиїй — завдяки кому-небудь,
через когось. — По вашій милості сьогодні треба ждати
надзирателя. Знаємо! — бубонів Жук (Панас Мирний, I,
1954, 334); Канчуки вже вийшли з моди в нас, Бо по
милості князів Конституцію дали нам враз (Іван Франко, XIII,
1954, 42); Скажи (скажіть) [мені] на милість (на милость)
[божу, бога]: а) виражає шанобливе прохання.
[Шевцов:] Ну, скажи на милость божу, — чого ти їздив у
город? [Тарас:] За ділом (Борис Грінченко, II, 1963, 525);
[Олімпіада Іванівна:] Що се тут таке? (Побачивши
дітей). Ну, скажіть на милість бога! Ви сюди як
влізли? (Леся Українка, II, 1951, 19); б) виражає здивування,
незадоволення, розгубленість. — Ну, що тут довго: він
тайний агент. — Ото! скажіть на милість! як же він
робить свою роботу? (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 242); — Слухай,
Демиде, ти знаєш, що я думаю? — Знаю. — Як
знаєш? — здивувався Бульба. — Ти хочеш погуляти з
запорожцями. — Ну, скажи на милість. Як це ти
дізнався? (Олександр Довженко, I, 1958, 230); Ну, чого мене, скажіть на
милость, понесло знов на київський пляж? (Остап Вишня,
II, 1956, 383).