Словник української мови

МИЛОСЕ́РДЯ, я, сер. Добре, співчутливе ставлення до кого-небудь. [Кембль:] Милосердя до вбогих єсть повинність християнська (Леся Українка, III, 1952, 30);
//  Вияв жалості; помилування. Знали й бачили [селяни], що коноводи, не сподіваючись милосердя, боронитимуться до загину (Борис Грінченко, II, 1963, 297); Він уже не чекав од нього [слідчого] побоїв, як чекав у перші дні, але не ждав і милосердя: якісь чорні люди підвели його життя під смерть (Михайло Стельмах, II, 1962, 227).
 Без милосердя — жорстоко, немилосердно. — Він повернув нас у своїх невольників і збиткується над нами без милосердя (Іван Франко, IV, 1950, 119); З милосердя — із співчуття і жалю. [Віганд:] Я знаю Дрейсігера. Оце на тім тижні я в нього подвійні рами вий мав. Ми з ним про се говорили. Він робить се [жениться] просто з милосердя (Леся Українка, IV, 1954, 223); Мати (виявляти, виявити і т. ін.) милосердя — співчутливо, жалісливо ставитися до кого-небудь; виявляти таке ставлення. [Руфін:] Не раджу й сам кидати того, що справді доброго є в християнстві: добро чинити, вбогих наділяти і мати милосердя над рабами (Леся Українка, II, 1951, 382); Просити (благати і т. ін.) милосердя у кого — просити в когось співчутливого ставлення до себе, помилування. Йосиф.. просить милосердя у братів і з болем бачить, як потроху одвертаються брати (Юрій Яновський, II, 1958, 20); Сестра милосердя, заст. — медична сестра. — Я сиджу біля нього [Миколи Федоровича]. Замість сестри милосердя (Іван Франко, IV, 1950, 358).