МИЛОСЕ́РДЯ, я, сер. Добре, співчутливе ставлення до
кого-небудь. [Кембль:] Милосердя до вбогих єсть
повинність християнська (Леся Українка, III, 1952, 30);
// Вияв жалості; помилування. Знали й бачили
[селяни], що коноводи, не сподіваючись милосердя,
боронитимуться до загину (Борис Грінченко, II, 1963, 297); Він уже
не чекав од нього [слідчого] побоїв, як чекав у перші
дні, але не ждав і милосердя: якісь чорні люди підвели
його життя під смерть (Михайло Стельмах, II, 1962, 227).
Без милосердя — жорстоко, немилосердно. — Він
повернув нас у своїх невольників і збиткується над
нами без милосердя (Іван Франко, IV, 1950, 119); З
милосердя — із співчуття і жалю. [Віганд:] Я знаю
Дрейсігера. Оце на тім тижні я в нього подвійні рами вий
мав. Ми з ним про се говорили. Він робить се
[жениться] просто з милосердя (Леся Українка, IV, 1954, 223); Мати
(виявляти, виявити і т. ін.) милосердя —
співчутливо, жалісливо ставитися до кого-небудь; виявляти
таке ставлення. [Руфін:] Не раджу й сам кидати
того, що справді доброго є в християнстві: добро
чинити, вбогих наділяти і мати милосердя над рабами
(Леся Українка, II, 1951, 382); Просити (благати і т. ін.)
милосердя у кого — просити в когось співчутливого
ставлення до себе, помилування. Йосиф.. просить милосердя
у братів і з болем бачить, як потроху одвертаються
брати (Юрій Яновський, II, 1958, 20); Сестра милосердя,
заст. — медична сестра. — Я сиджу біля нього [Миколи
Федоровича]. Замість сестри милосердя (Іван Франко, IV, 1950,
358).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 706.