Словник української мови

МИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який виявляє милосердя; схильний, готовий до добрих учинків. Виладновували [циганки] увечері з гарби таку силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби всі вони дістались їм з доброї волі милосердних людей (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371); — Я, пані, чоловік милосердний і до скотини, і до людини, — казав далі половинщик (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 335); — Релігія вчить нас бути милосердними й не проливати кров. — Вам показували табори знищення? Ви бачили, що фашисти розтоптали заповіді бога, якому поклоняються (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 241);
//  Уживається як постійний епітет до слів «господь», «бог». Може дасть господь милосердний ще одпочину, та на старість попробую писать прозу (Тарас Шевченко, VI, 1957, 131);
//  Який свідчить про добре, співчутливе ставлення (про погляд, вираз обличчя тощо). І що ж таки я направду? Удержанка [утриманка] і більше нічого! .. Тепер я зрозуміла милосердні погляди, таємні зітхання та похитування головою моїх сусідок (Іван Франко, III, 1950, 110); Обличчя в селян — догідливі, у начальства — милосердне (Михайло Стельмах, II, 1962, 216);
//  Викликаний, зумовлений милосердям. Милосердний вчинок.
 Господи (боже) [мій] милосердний!, заст. — уживається як вигук, що виражає сильні переживання. — За що вони мене люблять? За що поважають? О боже мій милосердний! Може, вони знають... Може, вони догадались... (Тарас Шевченко, I, 1963, 317); Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Марко Вовчок, I, 1955, 34); Милосердна сестра, заст. — те саме, що Сестра милосердя (див. милосердя). І віднесли в шпиталь зомлілую дівчину. І прийняли її там сестри милосердні (Леся Українка, I, 1951, 116); Шовкун так тихо, обережно вклав огрядного бійця, що той.. навіть подякував. — Вам би милосердною сестрою бути, — кволо промовив він Шовкунові (Олесь Гончар, III, 1959, 213).