МИЛОСЕ́РДНИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який
виявляє милосердя; схильний, готовий до добрих
учинків. Виладновували [циганки] увечері з гарби таку
силу різнорідних речей, що трудно було вірити, аби
всі вони дістались їм з доброї волі милосердних людей
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 371); — Я, пані, чоловік милосердний
і до скотини, і до людини, — казав далі половинщик
(Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 335); — Релігія вчить нас бути
милосердними й не проливати кров. — Вам показували
табори знищення? Ви бачили, що фашисти
розтоптали заповіді бога, якому поклоняються (Павло Загребельний, Європа
45, 1959, 241);
// Уживається як постійний епітет до
слів «господь», «бог». Може дасть господь милосердний
ще одпочину, та на старість попробую писать прозу
(Тарас Шевченко, VI, 1957, 131);
// Який свідчить про добре,
співчутливе ставлення (про погляд, вираз обличчя тощо).
І що ж таки я направду? Удержанка [утриманка] і
більше нічого! .. Тепер я зрозуміла милосердні погляди,
таємні зітхання та похитування головою моїх сусідок
(Іван Франко, III, 1950, 110); Обличчя в селян — догідливі, у
начальства — милосердне (Михайло Стельмах, II, 1962, 216);
// Викликаний, зумовлений милосердям. Милосердний
вчинок.
Господи (боже) [мій] милосердний!, заст. —
уживається як вигук, що виражає сильні переживання. — За що
вони мене люблять? За що поважають? О боже мій
милосердний! Може, вони знають... Може, вони
догадались... (Тарас Шевченко, I, 1963, 317); Сей коваль такий, що хоч би
й паном йому бути, лихий та сварливий, господи
милосердний! І жінку лає, і дочку (Марко Вовчок, I, 1955, 34);
Милосердна сестра, заст. — те саме, що Сестра милосердя
(див. милосердя). І віднесли в шпиталь зомлілую
дівчину. І прийняли її там сестри милосердні (Леся Українка, I,
1951, 116); Шовкун так тихо, обережно вклав огрядного
бійця, що той.. навіть подякував. — Вам би милосердною
сестрою бути, — кволо промовив він Шовкунові
(Олесь Гончар, III, 1959, 213).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 706.