МИМОВОЛІ, присл.
1. Без певного наміру; ненароком (у 1 знач.). [Анна:] Молитви мої правдиві, бо сталась я, хоча і мимоволі, причиною до смерті чоловіка, що поважав мене й любив (Леся Українка, III, 1952, 392); У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 33).
2. Без участі свідомості; несвідомо (у 1 знач.). Вона мимоволі мацнула себе збоку по ребрах, де лежали в неї в пазусі, зв'язані в добрій шматці, за продану корову гроші (Ольга Кобилянська, III, 1956, 535); Він не хотів з нею зустрічатись — і мимоволі шукав цих зустрічей (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 35); Аркадій Валеріанович мимоволі здригнувся (Михайло Стельмах, I, 1962, 640).
3. Всупереч власній волі, під тиском обставин; хоч-не-хоч. І ти [Богдан Хмельницький] пішов чи мимоволі Повинен був до виру йти, Все зайнялось, ти став на чолі, Щоб стяг козацький піднести (Павло Грабовський, I, 1959, 133); М'яч літав через усе поле, і німці, як шакали, ганялися за ним, мимоволі даючи нам можливість дихнути (Юрій Яновський, II, 1954, 25); Вітер ворону вгорі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (Павло Тичина, I, 1957, 236).