в означеннях
Тлумачення, значення слова «мирити»:

МИРИ́ТИ, мирю, мириш, недок., перех.

1. кого з ким і без додатка. Відновлювати, встановлювати мирні стосунки між ким-небудь. Розбирав [пан Адам] сварки та суперечки, мирив сусідів, давав усякі ради (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253); Се був мій знайомий друкар, .. завжди готовий до всякої послуги для справи, радий мирити, загоджувати, ширити згоду серед товаришів (Леся Українка, IV, 1954, 272); Вже вона раз мирила Ткачуків з їхніми сусідами Кухтіями, що завзялися швидше випхати переселенців з двору (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 89).

2. з ким — чим. Примушувати терпимо ставитися до кого-, чого-небудь, примиряти з кимось, чимось. Надія, що панна Анеля часом заскочить до зали.., мирила мене з мало цікавим для мене товариством (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253); [Петро:] І це зоветься справжнім життям, це вони якось мирять з своєю вірою!.. (Панас Мирний, V, 1955, 159).
 Не [дуже] мирити — мати не дуже добрі стосунки з ким-небудь; сваритися. За кису світ увесь не мирить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 448); Ходив гомін, що старші сини покійного панотця не дуже мирять з своїми парафіянами (Нечуй-Левицький, III, 1956, 9); Йому не хотілося, щоб про підсвинків дізналася Тетяна Іванівна, з якою Сава Йосипович не дуже мирить (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 713.

Коментарі (0)