МИ́ТИ, мию, миєш, недок., перех.
1. також без
додатка. Очищати від бруду водою, водою з милом або іншою
рідиною. Скрізь порання: печуть [молодиці], варять,
Вимітають, миють... (Тарас Шевченко, I, 1963, 316); В кухні
на столі стояв потухлий уже самовар, а Зінька мила
склянки, стоячи проти вікна (Андрій Головко, II, 1957, 61);
На подвір'ї, коли перед обідом Дьяконов стає мити
руки, дітвора навперебій кидається зливати йому з
кухля (Олесь Гончар, II, 1959, 62); * Образно. Хто стане
горілкою свій розум мить, той його ще гірше
забруднить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 207);
// розм. Прати (білизну,
одяг і т. ін.). Олександра пекла хліб, варила страву,
мила сорочки дітям і не мала часу й спину розігнути
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 67);
// Відділяти що-небудь від чогось
промиванням, виділяти що-небудь у чистому вигляді;
промивати. Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє
зерно У воду тільки плись, якраз пішло на дно,
Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі (Євген Гребінка, I, 1957, 49).
Мити золото, спец. — промиваючи пісок, у якому є
крупинки золота, добувати останнє таким способом.
Уже три роки живе тут дід, миючи золото на
тайговій річці (Олесь Донченко, III, 1956, 54); Мити хату (кімнату
і т. ін.) — водою змивати з підлоги бруд у хаті, кімнаті
тощо. Хату миє [Олена], столи, лавки, мисники змива
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 207); [Кирило:] Спершу
крамницю мив [Храпко] та на побіганках був, а далі
грамоти вивчивсь, у приказчики посунувсь (Панас Мирний, V,
1955, 142).
♦ Мити (перемивати) кістки (кісточки) кому —
злостиво обговорювати кого-небудь, ширити недобрі чуткії про
когось. Федір пішов на квартиру. Мати сердилась,
сестри дули губи, люди мили та перемивали всім
Пакришням кістки, а він не звертав на те уваги (Юрій Збанацький,
Сеспель, 1961, 342); Рука руку миє — про взаємні
послуги. [Филимон:] Знаєте, Богдан Богданович,
що я вам скажу: рука руку миє! Ви мені уважите, я
вам що-небудь зроблю (Карпенко-Карий, I, 1960, 92).
2. Обдавати водою яку-небудь поверхню; обмивати
(у 1 знач.). Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє
(Тарас Шевченко, II, 1963, 394); Я бачив хвилю сивогриву, Що миє
Латвії рукав (Максим Рильський, III, 1961, 255);
// Робити
мокрим, вологим; поливати. Вона б'ється головою об
стіл, голосить і миє сльозами.. чорні руки (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 14); Бронзовий осміх пам'ятника миють дощі
й негода (Юрій Яновський, II, 1958, 64).