в означеннях
Тлумачення, значення слова «мити»:

МИ́ТИ, мию, миєш, недок., перех.

1. також без додатка. Очищати від бруду водою, водою з милом або іншою рідиною. Скрізь порання: печуть [молодиці], варять, Вимітають, миють... (Тарас Шевченко, I, 1963, 316); В кухні на столі стояв потухлий уже самовар, а Зінька мила склянки, стоячи проти вікна (Андрій Головко, II, 1957, 61); На подвір'ї, коли перед обідом Дьяконов стає мити руки, дітвора навперебій кидається зливати йому з кухля (Олесь Гончар, II, 1959, 62);  * Образно. Хто стане горілкою свій розум мить, той його ще гірше забруднить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 207);
//  розм. Прати (білизну, одяг і т. ін.). Олександра пекла хліб, варила страву, мила сорочки дітям і не мала часу й спину розігнути (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 67);
//  Відділяти що-небудь від чогось промиванням, виділяти що-небудь у чистому вигляді; промивати. Я бачив, як пшеницю мили: То щонайкращеє зерно У воду тільки плись, якраз пішло на дно, Полова ж, навісна, пливе собі по хвилі (Євген Гребінка, I, 1957, 49).
 Мити золото, спец. — промиваючи пісок, у якому є крупинки золота, добувати останнє таким способом. Уже три роки живе тут дід, миючи золото на тайговій річці (Олесь Донченко, III, 1956, 54); Мити хату (кімнату і т. ін.) — водою змивати з підлоги бруд у хаті, кімнаті тощо. Хату миє [Олена], столи, лавки, мисники змива (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 207); [Кирило:] Спершу крамницю мив [Храпко] та на побіганках був, а далі грамоти вивчивсь, у приказчики посунувсь (Панас Мирний, V, 1955, 142).
Мити (перемивати) кістки (кісточки) кому — злостиво обговорювати кого-небудь, ширити недобрі чуткії про когось. Федір пішов на квартиру. Мати сердилась, сестри дули губи, люди мили та перемивали всім Пакришням кістки, а він не звертав на те уваги (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 342); Рука руку миє — про взаємні послуги. [Филимон:] Знаєте, Богдан Богданович, що я вам скажу: рука руку миє! Ви мені уважите, я вам що-небудь зроблю (Карпенко-Карий, I, 1960, 92).

2. Обдавати водою яку-небудь поверхню; обмивати (у 1 знач.). Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Тарас Шевченко, II, 1963, 394); Я бачив хвилю сивогриву, Що миє Латвії рукав (Максим Рильський, III, 1961, 255);
//  Робити мокрим, вологим; поливати. Вона б'ється головою об стіл, голосить і миє сльозами.. чорні руки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 14); Бронзовий осміх пам'ятника миють дощі й негода (Юрій Яновський, II, 1958, 64).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, . — Стор. 720.

Коментарі (0)